Не можна бути освіченою людиною і не знати «свого роду, племені», історії своїх батьків, дідів, прадідів, свого народу, своєї Батьківщини.

«Україна», «український народ», «українська культура» – прекрасні слова, які наповнюють моє серце почуттям гордості, самоповаги й гідності. Вони й надихнули мене відкрити цю чудову книгу, щоб пізнати як вибудовувалася культура нашого народу, однією з найяскравіших сторінок якої є вбрання.

Останнім часом я відкриваю для себе нові імена в сучасній українській літературі. Читаєш і милуєшся, наскільки приємною і влучною є українська мова. Такою мовою і пише сучасна українська письменниця, відома своїми глибоко-психологічними новелами Г. Т. Тарасюк. Образи, створені нею на сторінках новел, вихоплені з реального життя. Її герої – живі люди, і майже у всіх творах головні герої – жінки.
Запрошую познайомитися з книгою «Ковчег для метеликів», і ви назавжди залишитися прихильником її таланту, і будете теж чекати, як і я, нових її творів.

Стефан Цвейг – мій улюблений письменник з 17 років. Особливо мені сподобались його новели такі як: «Жагуча таємниця», «Лист незнайомки», «Амок» та «24 години із життя жінки». Мені здається, що Цвейг, як не один письменник у світі, розумів душу жінки. Ця книга завжди у мене на столі. І коли бувають часи смутку, мені допомагає Цвейг.

Треба зізнатися, що в дитинстві ця книга пройшла повз мене. Вирішила почитати першоджерело вже в свідомому віці. «Аліса в Країні чудес» Л. Керролла - це листковий пиріг, адресований різним соціокультурним верствам читачів. Тому кожен з нас сприймає і любить (якщо любить) цю книгу по-своєму. Діти насолоджуються потішною казкою, дорослі бачать в ній сатиру на суспільство, дослідники літератури, математики, філософи, психологи та лінгвісти знаходять сотні загадок і метафор, розкиданих автором за текстом. Алісу можна читати та перечитувати безкінечно, починаючи практично з будь-якого місця, і при цьому кожен раз знаходити й дізнаватися щось нове. В кінцевому підсумку я залишилася навіть задоволена тим фактом, що не читала Алісу в дитинстві.
Я віддаю належне «Алісі в Країні чудес», як великому літературному твору!

Схильний до роздумів читач знайде в сучасному збірнику не тільки багато тем для осмислення, але і спосіб заглянути в самого себе...

Книга «Мудрые мысли на все времена. Антология афоризма от Средневековья до Просвещения» допомагає мені знайти розраду, на деякий час відсторонитися від побутових проблем.

«Месопотамія» Сергія Жадана за змістовим наповненням це 9 прозових історій і 30 віршів-уточнень. Прочитавши «Месопотамія» у мене склалося враження відвертості та достовірності сюжетів. Відчуваєш себе другом, якому розповіли найпотаємніше. Книга легко читається про сучасне життя, де переплітаються людьскі долі.

«Були собі дід та баба…», «Колись давно…», «В якомусь царстві…» – ці слова ми знаємо з дитинства. Так починаються казки. У народних казках передається з покоління в покоління мудрість, життєвий досвід, мрії народу, його почуття. Казки завжди виховували, й виховують тепер, любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері. Читати казки для дітей корисно не тільки дітям, а й батькам. Багато чарівних історій вчать мам і тат спілкуватися зі своєю дитиною, виховувати її.

Зараз читаю українську сучасну літературу. Відкрила для себе Люко Дашвар. Захопилася та прочитала майже всі книжки автора.
Під псевдонімом Люко Дашвар ховається колишня українська журналістка, сценаристка Ірина Чернова. Її літературна діяльність розпочалася після того, як роман «Село не люди» отримав нагороду на конкурсі «Коронація слова» 2007 р.
Роман Люко Дашвар «Село не люди» читається легко, хоча описані там досить не прості ситуації. Сюжет дуже захоплюючий, але в той же час дуже гнітючий. Вона пише доволі яскраво та відверто тому, що так тільки можна передати дійсність, життя
українського села.

Я працюю бібліографом. І вже багато років частиною моєї роботи є краєзнавство. Це дуже цікаво, коли ти кожного дня розкриваєш для себе місто, в якому виросла і живеш. Його історію, цікавих, творчих, талановитих людей. Альманах «Саксагань» є провідником талантів нашого міста. Саме в ньому публікуются твори наших поетів і прозаїків, краєзнавців.

Антивоєнний роман Еріка Марії Ремарка «На Західному фронті без
змін» входить у велику трійку романів «втраченого покоління», поряд з
романами «Прощавай, зброє!» Хемінгуея і «Смерть героя» Олдингтона.
І Світова війна очима молодого німецького солдата Пауля Боймера.
Найпотужніша книга про війну, війну без пафосу, без урочистості, дуже
реалістична. Книга, що вийшла в 1929 році, виявилася поза часом і
простором. Зовсім не схоже на інші твори про війну. Дуже сувора, жорстка,
навіть чоловіча. А також ця книга про дружбу, ту дружбу, яка може
народитися тільки на війні.

Ця книга мене зачарувала різнобарвністю та різновидами нашого українського національного одягу. В українському костюмі я знайшла відображення естетичних уподобань, художню обдарованість та самобутність нашого народу.

Поетична антологія «Лирика Серебряного века»
Я дуже люблю поезію. Вона змушує по-новому дивитися на світ, дає можливість висловити почуття, які накопичилися в серце. Поезія підносить нас над світом повсякденності та збагачує духовно.
«Любящий поэзию – дважды поэт».
О. Берггольц

У радості і у печалі
Ловімо кожну мить життя...
Ніхто не знає, що там далі,–
Чи звук сурми, чи забуття...
Сердечні і проникливі рядки поезії Вадима Крищенка про земне та небесне, про
радісне і печальне, з чого складається наше життя, турбує моє серце. У кожному
слові відчувається щирість і українське єство цього видатного майстра.

Коли від туги білий світ немилий,

Коли душі моїй бракує сили –

Тоді до книг думки мої летять,

І сторінки нетлінні шелестять...

Книга – казкова лампа, що дарує людині світло на далеких і темних дорогах життя.
Г. Лейбніц

Я – бібліотекар, і я – читач! Люблю поезію, але віддаю перевагу прозі. Люблю книги, у яких є факти, реальні події та історії.
Захоплююся творчістю сучасних українських авторів. Хоча із задоволенням перечитую, а подекуди і вперше читаю, українську класику.