"...Невеличка дерев'яна табличка, прибита до станційного будинку з назвою станції, сповіщала, що потяг доїхав до Крутів. Це були ті самі Крути, які мали стати гордощами українського народу... "
"Ніч з 27 на 28 січня пройшла спокійно. Близько станції були землянки. Стрільці нанесли до них соломи і ніч провели на місцях. Ніч була вогка, всі за ніч перемерзли та перетомилися."
"... Військо, яке мало здержати більше як чотиритисячну навалу, чисельно представлялося так: Студентський курінь (під проводом Омельченка) начисляв 300 душ; четверта сотня Першої Української військової школи в числі 250 т. зв. юнаків; вкінці до 40 гайдамаків, які були непевною частиною, оскільки були між ними й московські старшини. Разом нецілих 600 стрільців." [С. 70–71]

"...Наступ почався біля дев'ятої години. Спочатку наступали лише невеликі гурти на лівий український відтинок. Рівночасно в перервах почала бити московська артилерія. Обстріл був дуже сильний, але й у рівній мірі невдалий. Стрільна падали в полі. З українського боку відстрілювався Лощенко."
Михайло Михайлик, учасник цього бою говорить: "Мені було видно три чорні густі лави матросів, які йшли в наступ... Застрікотіли скоростріли, рушниці... Видно було як падали на снігу чорні постаті матросів, але просувалися вони все ближче і ближче... Наші окопи, станція і потяги кріпко засипалися ворожими кулями, але кріпко трималися наші."
"...Саме тоді прийшла звістка про від'їзд штабного поїзда. Викликало це гнітюче враження. В добавок усього, як уже замовкали скоростріли, як уже не ставало набоїв, командування юнаків передало наказ "відступати". Але студенти – не знати, чи переплутали наказ, чи благородне геройство не дозволило їм відступати, – кинулися в скажений бій! Краще дома небути, як волі не можна добути!" [С. 73–74]

"... Вечоріло. Останки вояків збиралися в вагонах. Два вагони були повні ранених. Відведено третій. Кіпив в них рух і робота. Сестри і санітари перев'язували рани. Під сильним обстрілом ворога рушив потяг в дорогу. Вже по дорозі обчислювали втрати. Важко подати скількість убитих – кожний учасник подає її по-своєму. Треба прийняти на основі порівняння даних, що загинуло в бою 200-300 героїв, себто майже половина. Найбільше потерпіла студентська сотня..." [С. 34]

"...27 засуджених поставили в ряд.Наближалася страшна хвилина. Але покатовані студенти в обличчі смерти не впали духом! Учень VII класу гімназії Пипський – галичанин – ровним голосом став співати гімн. Усі піддержали його. Голос дужчав і плив в далекі степи України та напував їх невмирущою любов'ю волі і геройських вчинків. Щораз голосніше нісся заповіт горстки "лицарів абсурду" – поки не заглушила його сальва ворожих карабінів..." [С. 35]

"... Перші звістки про бій під Крутами в українській пресі з'явилися у березні 1918 року. Це пов'язано з тим, що територія УНР була окупована більшовицьким військом. Відповідно доступу до будь-якої інформації про бій не було. Лише 6 березня "Нова Рада" (№ 27. – С. 2) помістила невелике оголошення з проханням "подавати докладні відомості на адресу: міністерство міжнародних справ, Терещенківська, 9а".
... Процес упізнавання та перевезення тіл тривав кілька днів. Відразу ж у газетах з'явилися імена загиблих... Перша публікація, присвячена безпосередньо подіям 29 січня на станції Крути, була подана 16 березня у "Новій Раді". У статі йшлося про загибель "кілька сот найкращої інтелігенції – юнаків ентузіастів української національної ідеї". Автор статі (С. Ш.) дуже тонко підмітив: "така втрата для культурної нації була важкою; для нашого народу ця втрата безмірна". [С. 102–103]

"... У 20 роках ХХ ст. з'являється низка публікацій про Крути дослідників та учасників бою – "Пам'яті тих, хто полягли під Крутами" Д. Дорошенка; "Крути" і "Бій під Крутами" Б. Монкевича; статті генерала О. Удовиченка в заснованому ним у Парижі журналі "Військова справа" та багато інших...
У Галичині культ Крут зародився і поширився серед молоді – 1926 р. у Львові постає "Курінь старших Пластунів імені бою під Крутами", "Напровесні великих днів"; брошюра Б. Романчука "Бій під Крутами – пам'яті лицарів абсурду...
1941 р. в українському видавництві "Пробоєм" у Празі побачила світ книжка Є. Маланюка "Крути. Народини нового українця..."
"... Бій під Крутами 29 січня 1918 року висвітлювався в книгах "Легенда Крут" (Мюнхен, 1949); "Крути. У 40-річчя великого чину 29 січня 1919-29 січня 1958" С. Збаразького (Мюнхен-Нью-Йорк, 1958); "Крутянська подія" В. Зарицкого (Чикаго, 1972). Учасник крутянскього бою Левко Лукасевич присвятив книгу "Роздуми на схилі життя" світлій пам'яті товаришів по зброї, що загинули в бою під Крутами (Нью-Йорк, Українське православне видавництво святої Софії, 1982). [С. 131–139]